Версія для друку Вернадський В.І.

Володимир Іванович Вернадський, український вчений, великий натураліст і геніальний мислитель належить до когорти природодослідників-енциклопедистів, які прагнули осягнути суть світу загалом, "обійняти природу єдиними велетенськими обіймами".

В.І.Вернадський (12.03.1863 - 6.01.1945) закінчив у 1875 році Петербурзький університет, з 1898 до 1911 року - професор Московського університету, з 1914 року - директор Геологічного і мінералогічного музею Петербурзької Академії наук. Академік Російської Академії наук з 1909 року. Протягом 1917-1921 років вчений жив в Україні, з 1918 до 1919 року - викладав у Київському університеті, у 1920 році - у Таврійському університеті в Сімферополі. В.І.Вернадський стояв біля витоків організації Академії наук України. У 1919 році він стає академіком АН УРСР та першим її Президентом (1919-1921). В Україні вчений проводив дослідження в межах Полтавщини, Житомирщини, Прикарпаття, Криму.

У 1922-1939 роках В.І.Вернадський - директор організованого ним Радієвого інституту. У 1927 році створив і очолював (до 1945 р.) Відділ живої речовини АН СРСР, реорганізований у 1929 році у Біогеохімічну лабораторію (тепер Інститут геохімії і аналітичної хімії ім. В.І.Вернадського у Москві).

В.І.Вернадський збагатив природничі науки глибокими ідеями, що стали основою нових провідних напрямів у сучасній геології, мінералогії, гідрогеології; висунув наукові проблеми практичного значення: геохімії рідкісних та розсіяних елементів, пошуків радіоактивних мінералів, ролі живих організмів у геохімічних процесах, визначення абсолютного віку гірських порід тощо.

В.І.Вернадський - основоположник вчення про біосферу та ноосферу, він заснував всесвітньо відомі школи мінералогів і геохіміків, був першим дослідником основних біогеохімічних закономірностей будови і складу Землі. Особливу увагу вчений приділяв питанням хімічного складу земної кори, атмосфери і гідросфери.

Як кожне значне явище, особистість В.І.Вернадського та його вчення потребують для їх розуміння історичної перспективи. Чим далі час віддаляє нас від нього, тим значиміше постає перед нами масштаб його наукового прозріння, тим чіткіше розкриваються все нові і нові глибини його творчості, тим яскравіше висвітлюється їх роль у розвитку науки. Праці В.І.Вернадського стали основою нових наук і наукових напрямків у геохімії, біогеохімії, космохімії, радіохімії, радіогеології, гідрогеології.

Після відкриття у 1896 році французьким фізиком А. Беккерелем явища радіоактивності В.І.Вернадський одним із перших учених оцінив, яку величезну енергію воно може дати людству і якою загрожує небезпекою. 28 березня 1922 року він писав: "Недалекий час, коли людина одержить у свої руки атомну енергію, таке джерело сили, яке дасть їй можливість будувати своє життя, як вона захоче. Чи зуміє людина користуватися цією енергією, направити її на добро, а не на самовинищування?" У вченому надзвичайно гармонійно поєднувались пошуки наукової істини і осягнення правди життя.

З часом з'ясувалося, що В.І.Вернадський створив дещо більше, ніж нові науки, він сприяв формуванню нового погляду на природу загалом, нового типу природознавства. Зосередившись на понятті живої речовини або живого стану матерії і вічності життя, вчений розробив вчення про біосферу - оболонку Землі, організовану життям. Тим самим було досягнуто нового синтезу уявлень про світ, його єдність і всезагальний зв'язок явищ. Він передбачив перегляд базових понять науки про матерію і енергію, будову Всесвіту, простір і час. Ще один пласт думки В.І.Вернадського, який випередив свій час, розкрився тоді, коли людство ввійшло в період екологічних потрясінь, коли цивілізація почала могутнім чином впливати на природу Землі і не завжди у бажаному напрямку. Вчений довів, що розумна діяльність людини - не лише її "внутрішня" справа. Біосфера переходить у нову стадію - ноосферу, головним фактором розвитку якої стає розум людини і пов'язана з ним нова, геологічних масштабів сила - наукова думка і наукова організація людства. Зв'язок людини і довкілля - нерозривний, вона і природа - єдині, а її розум - явище закономірне.

Тут вчення В.І.Вернадського виходить за рамки власне природознавства в область філософії і загальнолюдських проблем. Відкривається новий зміст людської історії як продовження історії природи, на місце біологічної спадковості виходить процес створення і передачі нащадкам духовних багатств. Праці В.І.Вернадського змушують заглибитись у роздуми про місце людини у природі, про роль розуму в історії розвитку Землі.

 

Джерело: Журнал "Світ Науки" N 3(3) 1998

© 2001 Юридична компанія «Ноогвардія»          Розробка: Інтернет-компания Новікова          Дизайн: tsugar